Вхід

Ціль 5. Обмеження поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу та туберкульозу і започаткування тенденції до скорочення їх масштабів

Завдання 1. Зменшити на 13% темпи розповсюдження ВІЛ-інфекції/СНІДу
Показник 1.1. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом ВІЛ-інфекції на 100 тис. населення
Показник 1.2. Кількість померлих від СНІДу на 100 тис. населення
Показник 1.3. Питома вага ВІЛ-інфікованих дітей, народжених від ВІЛ-інфікованих матерів
Завдання 2. Зменшити на 42% рівень захворюваності на туберкульоз
Показник 2.1. Кількість осіб з вперше встановленим діагнозом туберкульозу (у тому числі органів дихання) на 100 тис. населення
Показник 2.2. Кількість померлих від туберкульозу на 100 тис. населення

Тенденції минулих років

Епідемія ВІЛ-інфекції/СНІДу охопила більшість регіонів України. Розпочавшись поодинокими випадками інфікування в 1987 році, ВІЛ-інфекція поступово поширювалась. З 1995 року епідемія набула особливо загрозливого характеру, що пов'язано з проникненням вірусу в середовище ін'єкційних споживачів наркотиків, а через них - до інших верств населення. За даними Українського центру профілактики і боротьби зі СНІДом при МОЗ України за період з 1987 року по 2002 рік загальна кількість ВІЛ-інфікованих в Україні становила 52 659 осіб, серед них 52 356 – українські громадяни. За цей період діагноз СНІД поставлено 4 400 громадянам України (4 260 дорослим та 140 дітям), померли від цієї хвороби 2377 українських громадян.

Поширення ВІЛ-інфекції по регіонах України досить нерівномірне. Найбільш уражені області розташовані на сході та півдні України: Донецька, Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська, а також АР Крим. Саме ці області лідирують і за кількістю споживачів наркотиків, і за рівнем захворюваності на гепатит В-інфекції, яка має спільні з ВІЛ шляхи передачі. Основними шляхами інфікування ВІЛ в Україні є вживання ін'єкційних наркотиків, статеві стосунки та інфікування від матері до дитини. Впровадження в Україні галузевої програми "Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини на 2000-2003 роки" дозволило знизити у 2002 році рівень інфікування немовлят від ВІЛ-інфікованих матерів у 3 рази (з 30% до 10%). ВООЗ визнала Україну лідером впровадження таких заходів, на базі її досвіду розроблені відповідні рекомендації для країн з високими темпами поширення ВІЛ/СНІДу.

У Східній Європі показник кількості зареєстрованих нових випадків ВІЛ-інфікування майже вдвічі перевищує відповідний показник Західної Європи і в 14 разів – Центральної Європи. За останні роки кількість ВІЛ-інфікованих відчутно зросла у незалежних державах колишнього Радянського Союзу, особливо в Україні, Російській Федерації та Білорусі. Більше того, Україна знаходиться в епіцентрі епідемії ВІЛ у Східній Європі. Викликає велику стурбованість не стільки кількість ВІЛ-інфікованих, скільки швидкість, з якою поширюється інфекція в Україні.

Протягом останніх 11 років рівень захворюваності на туберкульоз збільшився в 2,2 рази, або з 31,9 осіб у 1990 році до 69,5 осіб на 100 тисяч населення у 2001 році. Рівень смертності від туберкульозу збільшився у 2,8 рази, або з 8,1 осіб у 1999 році до 22,4 осіб на 100 тисяч населення у 2001 році. Зросла кількість важких і занедбаних форм туберкульозу, з'явилася нова проблема фтизіатричної галузі – розвиток мультирезистентноготуберкульозу.

Пріоритетність цілі

За 20 років з того часу, коли було зареєстровано перший випадок хвороби, епідемія ВІЛ/СНІДу стала одним із найнебезпечніших чинників, які негативно впливають на розвиток особистості та суспільства. Епідемія охопила майже всі країни, а її наслідки виявилися значно тяжчими, ніж можна було передбачити. Аналіз ситуації в різних країнах свідчить, що це захворювання знижує середню тривалість життя, збільшує попит на медичні послуги, загострює проблеми бідності і соціальної нерівності. Для України, як і для інших країн, проблема СНІДу не є чисто медичною. Наслідки, до яких призводить епідемія ВІЛ/СНІД, можна розподілити на демографічні (підвищення показників смертності, збільшення кількості сиріт на тлі падіння народжуваності і темпів зростання населення) та соціально-економічні, які проявляються на індивідуальному рівні, рівні домогосподарств, підприємств та макро-економічному рівні.

Президент України Леонід Кучма 22 червня 2001 року підписав Указ, яким 2002 рік проголошено роком боротьби зі СНІДом в Україні. Для ефективної протидії епідемії ВІЛ/СНІДу необхідні узгоджені спільні зусилля уряду та суспільства. "У цих зусиллях, не існує нас та їх, не існує розвинених країн і країн, що розвиваються, не існує багатих та бідних – існує лише спільний для усіх ворог, що не знає кордонів і загрожує усім народам..." - наголосив Генеральний Секретар ООН Кофі Аннан.

У червні 2001 року була проведена Спеціальна сесія Генеральної асамблеї ООН з метою розгляду проблеми ВІЛ/СНІД в усіх її аспектах, ініціатива про скликання якої належала Україні. Ця ініціатива отримала широку підтримку з боку переважної більшості країнчленів ООН. Україна займає активну позицію в справі боротьби з ВІЛ/СНІДом. Наша країна є членом правління Глобального фонду боротьби зі СНІДом, туберкульозом і малярією, представляючи інтереси 17 країн Європи.

Завдяки ініціативі ВООЗ і ЮНЕЙДС в Україні будевпроваджена нова глобальна програма розширення догляду за хворими на СНІД, яка відома під назвою "3 на 5" (надання антиретровірусної терапії 3 мільйонам осіб до 2005 року).

Генеральний секретар ООН Кофі Аннан у Зверненні з нагоди міжнародного дня боротьби зі СНІДом у 2003 році зазначив: "...епідемія продовжує поширюватись по всьому світу, і дуже мало ознак уповільнення темпів її поширення. За останній рік щоденно кожної хвилини інфікувалося близько10 людей. Ця епідемія розповсюджується особливо швидкими темпами у районах, які раніше були позбавлені від цього лиха, особливо у Східній Європі та у країнах Азії..."

Жодна країна не може вважати, що загроза її минула, оскільки у світі реєструються нові випадки інфікування. Епідемія ВІЛ/СНІДу не визнає меж і кордонів.

У ході першого форуму Глобального партнерства в жовтні 2001 року у Вашингтоні було затверджено проект Глобального плану "Зупинити туберкульоз". На форумі було підкреслено, що на межі ХХ і ХХІ століть ситуація з туберкульозу, як і тисячу років тому, знову набула характеру епідемії. Туберкульоз є гострою і актуальноюмедико-соціальною проблемою в усьому світі.

За критеріями ВООЗ Україну віднесено до ряду країн з неблагополучною епідемічною ситуацією.

Ключові заходи для досягнення цілі

Для започаткування тенденції до скорочення масштабів поширення ВІЛ/СНІДу та туберкульозу необхідно провести комплекс взаємопов'язаних заходів. При цьому вони повинні виходити за рамки медичного напряму, охоплюючи соціально-економічні та просвітницько-інформаційні аспекти. Слід підвищити рівень залучення ЗМІ до пропаганди здорового способу життя. Тільки спільні дії забезпечать інтегральний позитивний результат у боротьбі з ВІЛ/СНІДом, що представляє національну загрозу для розвитку будь-якої держави.

Серед найбільш важливих заходів можна відзначити наступні:

  • Розроблення Концепції боротьби із ВІЛ/СНІДом
  • Впровадження програми профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини
  • Дії щодо зменшення небезпеки інфікування на ВІЛ-інфекцію серед уразливих груп населення
  • Просвітницько-інформаційна робота серед населення, зокрема дітей та молоді, щодо попередження захворюваності на СНІД та туберкульоз
  • Профілактика захворюваності населення на туберкульоз.

Національне програмне оточення

Закони України:

  • "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення"
  • "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз"
  • "Про благодійництво та благодійні організації"

Укази Президента України:

  • Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз (20.08.2001 р. №643/2001)
  • Додаткові заходи щодо посилення боротьби з ВІЛ-інфекцією/СНІДом (28.08.2001 р. №741)

Постанови Кабінету Міністрів України:

  • Питання запобігання та захисту населення від ВІЛ-інфекції та СНІД (18.12.1998 р. №2026)
  • Про утворення Міжвідомчої комісії по боротьбі з туберкульозом (28.09.2000 р. №1480)
  • Програма профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу (11.07.2001 р. №790)
  • Про деякі питання Урядової комісії з профілактики ВІЛ-інфекції/СНІДу (26.10.2001 р. №1401)
  • Про утворення Українського фонду боротьби з ВІЛ-інфекцією і СНІДом (29.11.2001 р. №1620)