Вхід

"Гончарство Харьков" - это особый курс обучения от специалистов.

Ціль 6. Забезпечення гендерної рівності

Завдання 1. Забезпечити гендерне співвідношення на рівні не менше 30 до 70 тієї чи іншої статі у представницьких органах влади та на вищих щаблях виконавчої влади
Показник 1.1. Гендерне співвідношення серед депутатів Верховної Ради України, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Показник 1.2. Гендерне співвідношення серед депутатів місцевих органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Показник 1.3. Гендерне співвідношення серед депутатів обласних органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Показник 1.4. Гендерне співвідношення серед депутатів районних органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Показник 1.5. Гендерне співвідношення серед депутатів міських органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Показник 1.6. Гендерне співвідношення серед депутатів селищних органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Показник 1.7. Гендерне співвідношення серед депутатів сільських органів влади, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Показник 1.8. Гендерне співвідношення у складі членів Кабінету Міністрів України, чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Показник 1.9. Гендерне співвідношення серед вищих державних службовців (1-2 посадових категорій), чис.жін./чис.чол. (або навпаки)
Завдання 2. Скоротити наполовину розрив у доходах жінок і чоловіків
Показник 2.1. Співвідношення середнього рівня заробітної плати жінок до середнього рівня заробітної плати чоловіків, %

Тенденції минулих років

В Україні, незважаючи на високий освітній та професійний потенціал жінок та відсутність прямих суперечностей Конвенції ООН "Про ліквідацію усіх форм дискримінації щодо жінок" у законодавстві країни, кількісне представництво жінок у складі Верховної Ради України протягом останнього десятиріччя залишалось дуже низьким. Після здобуття незалежності України питома вага жінок у складідепутатів Верховної Ради становила 3%. Протягом перехідного періоду відбулось певне зростання числа жінок у складі Верховної Ради. Якщо за результатами виборів 1994 року частка жінок серед народних депутатів становила 5,7%, то за результатами виборів 1998 року вона склала 8,1%. Проте, за результатами виборів 2002 рокучастка жінок серед депутатів навіть зменшилась до 5,1%.

Серед 450 депутатів, які входять до складу Верховної Ради України після виборів 2002 року, чоловіки складають94,9%, а жінки - 5,1%. Співвідношення жінок та чоловіків, обраних за партійними списками, складає 1:14. Співвідношення між жінками та чоловіками, які були кандидатами у депутати, помітно коливалось у залежності від регіону: у Донецьку – 1:3; у Кіровоградському регіоні – 1:2,7; у той час, як у Львові – 1:14; у Закарпатському регіоні - 1:12 та у Вінниці - 1:9,65.

У 2002-2003 роках жодної жінки не було призначено на посаду міністра у складі Кабінету Міністрів України. Чим нижчим є рівень державного управління, тим більш відкритим він є для жінок (частка жінок серед заступників міністрів становить 8%, серед заступників голів Державних комітетів - 4%, лише окремі жінки призначені на посадиголів Державних комітетів).

Серед загальної кількості державних службовців часткажінок зменшується у відповідності з підвищенням службових посад (частка жінок–спеціалістів складає 81%, а жінок, які обіймають посади керівників середнього рівня - 52,5%). Частка жінок серед вищих державних службовців (1-2 посадової категорії керівників) становить лише 14,7%, що свідчить про низький рівень залучення жінок до процесу прийняття відповідальних державних рішень.

Сучасна база гендерної статистики в Україні веде моніторинг такого показника, як представництво жінок та чоловіків на керівних посадах лише в межах апарату державних службовців. Тому розроблення системи відповідних гендерних показників та подальше відслідковування тенденцій сприятиме проведенню якісної оцінки гендерної рівності.

Середньомісячна зарплата жінок за видами економічної діяльності у 2001 році становила 71% середньомісячної зарплати чоловіків, тобто гендерний розрив в рівні оплати праці склав 29%. У 2002 році співвідношення заробітної плати жінок і чоловіків становило 69,3%, тобто спостерігається тенденція до збільшення гендерної нерівності в оплаті праці. Середньомісячна зарплата жінок склала 309,75 грн., чоловіків - 447,08 грн. У промисловості ці показники складали відповідно 373,58 грн. та 563,38 грн., тобто гендерний розрив становив 66,3%.

Дискримінація у сфері оплати праці в Україні заборонена законом, працівники отримують однакову винагороду за ідентичну роботу, тому основною причиною гендерного розриву у рівні заробітної плати є "вертикальна" професійна сегрегація. Хоча частка працюючих жінок, які мають вищу освіту, значно перевищує відповідний показник для чоловіків, у більшості галузей жінки обіймають нижчі посади, зайняті виконанням низькокваліфікованої роботи з
обмеженими можливостями професійного зростання і, внаслідок цього, отримують нижчу заробітну плату.

Пріоритетність цілі

Висока питома вага жінок в органах місцевого управління (близько 40%) забезпечує значний резерв досвідчених жінок-спеціалістів, які здатні працювати і на національному рівні, тому важливо не допустити зниження цьогопоказника у майбутньому.

Недостатнє представництво жінок на вищих рівнях прийняття рішень не лише суперечить принципам паритетної демократії, а й знижує ефективність державного управління. За умови ігнорування гендерних диспропорцій, наявних у системі управління та на ринку праці України, можна очікувати зростання гендерного розриву у рівні доходів населення та прискорення фемінізації бідності в країні.

Ключові заходи для досягнення цілі

Уряд України спрямовує свої зусилля на виконання рішень Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН "Жінки у 2000 році: рівність між чоловіками та жінками, розвиток і мир у XXI столітті". З метою підвищення ролі жінок у суспільстві Кабінетом Міністрів України у травні 2001 року затверджено Національний план дій щодо поліпшення становища жінок та впровадження гендерної рівності у суспільстві на 2001-2005 роки.

Напрями дій, що сприятимуть наближенню до паритетного співвідношення жінок і чоловіків у представницьких органах влади, зокрема у Верховній Раді, та на вищих щаблях виконавчої влади, є наступними:

  • Розроблення законодавчих та інституційних механізмів щодо сприяння гендерній рівності, зокрема впровадження гендерного квотування при необхідності
  • Введення в постійну практику гендерної експертизи законодавчих та нормативних актів, програм і заходів економічної та соціальної політики
  • Розроблення освітніх та просвітницьких програм, спрямованих на зміну гендерних стереотипів, створення необхідних механізмів для забезпечення паритетного представлення жінок у партійних списках на висунення кандидатів у депутати
  • Залучення засобів масової інформації з метою підвищення уваги громадськості до гендерної проблематики в контексті соціально-політичних подій.

Напрями дій, що сприятимуть забезпеченню гендерногопаритету на ринку праці України, є наступними:

  • Розвиток практичних програм щодо захисту інтересів жінок, на яких вплинули негативні чинники перехідного періоду економіки
  • Вирішення проблеми жіночої зайнятості
  • Сприяння підвищенню рівня професійної кваліфікації жінок, зокрема шляхом післядипломної освіти
  • Боротьба з гендерними стереотипами на всіх рівнях освіти, починаючи з початкової, розроблення чутливих у гендерному відношенні навчальних програм та
    підручників
  • Сприяння більш активному розвитку малого бізнесу, сімейного та жіночого підприємництва, створення системи кредитування для жінок, які мають намір роз-почати власну справу
  • Розвиток системи побутового обслуговування та догляду за дітьми, що сприятиме скороченню "подвійної зайнятості" жінок.

Проведення послідовної державної політики зайнятості населення призведе до скорочення гендерної нерівності на ринку праці, подолання часткової дискримінації жінок вправі на здійснення оплачуваної трудової діяльності.

Забезпечення паритетного представництва (з наближенням до 50/50) жінок та чоловіків у Верховній Раді України, забезпечення пропорційного у гендерному відношенні складу органів виконавчої влади на всіх рівнях управління, зокрема, збільшення питомої ваги жінок серед вищих державних службовців (1-2 категорії керівників) до рівня не менше 30%, на думку міжнародних спеціалістів, має призвести до відчутних змін у державному управлінні, а саме – посилити орієнтацію на збалансоване прийняття рішень, підвищити ефективність соціальної політики.

Національне програмне оточення

Конституцією України (ст. 24) визначено забезпечення рівності прав жінки і чоловіка, а також створення умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством.

Україна підтримує Світову програму дій, прийняту на Пекінській Четвертій Всесвітній конференції із становища жінок та затверджену на П'ятій сесії Генеральної Асамблеї ООН, Віденську програму дій, а також виконує зобов'язання у відповідності до прийнятої Конвенції щодоліквідації всіх форм дискримінації жінок.

Україною ратифіковано 54 конвенції МОП із 183 прийнятих цією організацією і майже стільки ж рекомендацій щодо їх реалізації, серед яких є такі, що регламентують працю жінок. Останньою прийнята Конвенція №156 і відповідна Рекомендація №165 щодо її реалізації (стосовно зайнятих із сімейними обов'язками).

Національні закони і нормотворчі акти передбачають відсутність дискримінації жінок. Уся сукупність національного законодавства щодо жіночої праці складається із міжнародних законодавчих актів, ратифікованих Україною (насамперед Конвенцій МОП), та українського законодавства.

Професійні спілки України також спрямовують зусилля на досягнення гендерної рівності на ринку праці. Зокрема, на III з'їзді Федерації профспілок у жовтні 1997 року була прийнята спеціальна резолюція "Про соціально-економічний захист жінок". Гендерні питання включені у відповідні розділи Генеральної Угоди між Кабінетом Міністрів України і Конфедерацією роботодавців Українита профспілковими об'єднаннями України.

Президент України Леонід Кучма 25 квітня 2001 року підписав Указ "Про підвищення соціального статусу жінок в Україні", що спрямований на створення більш сприятливих умов для забезпечення жінкам рівних із чоловіками можливостей брати участь у політичному і суспільному житті, надання підтримки жінкам у конкуренції на ринку праці.

Цілі Розвитку Тисячоліття для України – це амбітні завдання щодо створення кращих умов для гармонійного людського розвитку, які вимагають значних зусиль і співпраці влади та суспільства.